Православные братства просят власти учредить День памяти жертв унии

Народ України позитивно оцінює конструктивні зрушення в нашій державі, викликані діяльністю влади, яку ви представляєте, та обраний курс на соціально-економічне відродження нашої країни, боротьбу з бідністю. Громадянин, принижений злиденністю, безробіттям, безправністю, не може бути ні вільним, ні щасливим. Ми підтримуємо також Ваші зусилля на теренах культури і духовності, курс на утвердження історичної правди та очищення нашої історії від міфів і псевдоідеологічних нашарувань.
Наш народ має велику історію, позначену як страшними трагедіями, так і видатними досягненнями. Їх потрібно знати, про них треба пам’ятати і на правдивій історії виховувати молоді покоління громадян-патріотів.
Поряд з цим ціла трагічна епоха в історії нашого народу досі знаходиться на узбіччі суспільної уваги, її замовчують та вилучають з підручників історії України.
Мова йде про Брестську унію, 415-та трагічна річниця якої буде відзначатись у цьому році. Часи унії, яка два сторіччя насаджувалась «вогнем і мечем», увійшли в українську історію як епоха руйнації, першого дисидентства. Унія стала справжнім лихом для народу України, призвела до руйнування міст і сіл, фізичного винищення населення, сплюндрування тисяч храмів і монастирів, знищення нашої національної культури. Відомий діяч, історик,українофіл Михайло Грушевський писав, що Брестська унія була «голосною перемогою над українським життям – не лише над Церквою, але й над національними традиціями, душею народу: у народу було відібране те, що було його святинею. З огляду на це, торжество унії було новим падінням національного життя: її торжество будувалось на відступництві слабкодухих, на розгромі стійких та насильницькому придушенні, шляхом усіляких репресій, народного самовизначення».
Мало не всі визначні діячі вітчизняної культури (Тарас Шевченко, Іван Вишенський, Іван Франко, Панас Мирний, Леся Українка та багато інших) вважали унію найстрашнішою трагедією нашого народу. Тарас Шевченко відобразив цю історичну катастрофу у своїх відомих віршах:

Унія відкинула розвиток нашої культури, народ і країну на багато століть назад, Київ навіть перетворився на невеличке містечко, чисельність населення якого ледве перевищувала десять тисяч мешканців. Однак найбільше постраждала Православна Церква. Наприкінці XVIII сторіччя на території всієї Правобережної України та Білорусі (за виключенням Києва) залишалась лише одна православна єпархія – з центром у білоруському місті Могильові. Боротьба з Православ’ям мала тоталітарний характер: руйнувались не лише храми й монастирі, але й нищилось як «єретичне» наше культурне та духовне надбання. Були спалені «книги предковічні» – стародавні літописи, зокрема списки «Повісті временних літ». Знищували ікони, дзвони тягнули на переплавку. Ми втратили свої іконописні та літописні школи.
Православні храми уніати перетворювали на католицькі костели й конюшні. Православне населення терпіло всілякі утиски, віруючих забороняли ховати за церковним обрядом, а в деяких місцях навіть викидали з могил. Козаки та селяни, захищаючи православну віру, піднімали повстання та вели визвольні війни, гинучи десятками тисяч. Багато з них зазнали катувань, були страчені, але не зрадили батьківської православної віри, прийняли мученицький вінець. Серед них святі мученики Афанасій Брестський та Даниїл Черкаський.
Історія України XVII-XVIII століть – це історія боротьби українського народу з ненависною унією, нав’язаною йому чужовірними окупантами. Навіть такі сучасні провідники УГКЦ, як кардинал Любомир Гузар, вимушені визнати: «Чотириста років активного поборювання один одного спричинили у нашому краю таку духовну руїну, що в порівнянні з нею татарське лихоліття це іграшка».
XX сторіччя позначене новими трагедіями та злочинами уніатів. Під час Першої світової війни, за доносами уніатського духовенства, австро-угорський уряд жорстоко переслідував своїх підданих, які повертались з унії до Православної Церкви, ув’язнюючи їх у концентраційних таборах «Терезин» і «Талергоф». У цих «фабриках смерті» було знищено десятки тисяч православних галичан та русинів Закарпаття.
Під час Великої Вітчизняної війни за безпосередньої участі уніатської церкви в Галичині були створені каральні батальйони «Роланд» і «Нахтігаль», а також дивізія СС «Галичина», вояки яких діяли під духовною опікою уніатських душпастирів. На руках цих карателів кров і попіл спалених сіл України і Білорусі, розстріл тисяч євреїв та поляків Галичини, жертви білоруської Хатині і Бабиного Яру в Києві. Після війни жертвами унії стали видатний богослов протопресвітер Гавриїл Костельник, визначний публіцист Ярослав Галан. У 90-х роках XX століття уніати розгромили в Галичині 3 православні єпархії та захопили 2300 церков.
Жертви унії залишаються в пам’яті народу, в козацьких думах, у творах Т.Г.Шевченка, вітчизняних письменників та істориків.
В історії України унія є не меншою трагедією, ніж монголо-татарське нашестя, німецько-фашистська окупація, Чорнобиль, голодовки й політичні репресії. Тому задля збереження історичної пам’яті та зміцнення культурної й духовної єдності народу України просимо включити до переліку трагічних дат українського народу 22 жовтня – день укладення Брестської унії і проголосити цю дату щорічним днем жалоби за жертвами уніатських репресій.

З повагою,
голова Союзу Православних Братств України
Валентин Лукіянік