DataLife Engine > Версия для печати > Проповедь Патриарха на молебне в защиту веры

В ім'я Отця і Сина і Святого Духа.

Тільки що ми чули слова Євангелія від Івана, якими завершується розповідь про запевнення Фоми - того самого Фоми, який не повірив у Воскресіння Христове і зажадав, щоб йому була дана можливість пальцями своїми доторкнутися до розп'ятого і Воскреслому Спасителю, відчувати Його рани.Той самий Фома зустрівся зі Спасителем своїм, Який сказав: «Вклади свої пальці в Мої ребра і осяжі рани Мої, і не будь невіруючим, але віруючим» (див. Ін 20:27) .. І чудове закінчення цього євангельського тексту: «Це ж написано, щоб ви увірували, що Ісус є Син Божий, і щоб, віруючи, мали життя вічне» (Ін. 20:31).

Це, можливо, найголовніші, найважливіші, найбільш концентровані слова Євангелія, в яких відкривається все - небо і земля, минуле, сучасне і майбутнє, в яких пульсує нерв світової історії. Якщо людина вірить, що Ісус є Син Божий, то йому відкривається життя вічне. Ми звикли до звичайної життєвої перспективі: освіта, виховання, кар'єра, зарплата, успіх, старіння, пенсія, в кращому випадку - добра старість, в гіршому - старість нещасна і кінець ... Скільки ж сил і енергії ми вживаємо заради обертання в цьому часовому колі, не бачачи головного, не бачачи справжньої перспективи!

Але тому, хто вірить в Сина Божого Ісуса Христа, дано вірити в життя вічне.Вічне життя - це не тільки життя після смерті. Вічне життя починається тут, на землі. Вічне життя - це здатність бачити самого себе, навколишній світ, історію, своє суспільство, свій народ, весь рід людський крізь призму Божественного одкровення. Можна дивитися на світ і просто так, своїми власними очима, але як же багато факторів заважають цьому зору! Або яскраве сонце, або тьма, або сильний вітер - все це в прямому і в переносному сенсі впливає на світогляд людини, ухиляється його уявний погляд, його цілепокладання в ту чи іншу сторону. Але якщо ми дивимося на світ Божий, на самих себе, на народ, на людство через призму Божественного одкровення, нам дається бачення, якого не мають інші.

Боротьба з Христом, з Його проповіддю Божого Царства, з Його правдою почалася відразу, як тільки Він вимовив перші слова своєї проповіді. Слова були настільки сильні, що їх не можна було ігнорувати. Але ж знайшлися ті, хто говорив: «Все це зовсім не так, він брехун. Він видає себе не за того, ким Він є. Він уявляє себе одним і намагається в цьому переконати людей, але ж Він зовсім інший. Так, чудеса. Так, щось там зробив. А хто сказав, що це чудеса від Бога? Може бути, Він творить чудеса силою царя демонів Веельзевула? Він викриває, Він виганяє торговців із храму - якою силою Він це робить? Хто дав Йому цю силу? Хто дозволив обурювати народ? Ні, з Ним треба щось робити - неодмінно робити. Незважаючи на те, що ми говоримо, що це брехня, народ іде за Ним. Незважаючи на те, що ми говоримо, що це все не так і Він брехун, народ в це не вірить ».

А що ж сталося у той неділю напередодні останнього тижня життя Спасителя, коли Він раптом воскресив померлого? Тут уже ніхто не задавався питанням, як це сталося. Тисячі і тисячі людей вийшли назустріч Переможцю смерті. І що? Було прийнято рішення: «Ніякими словами нікого не переконаєш, ніяка брехня не працює, ніякого наклепу не достатньо - Його треба вбити». І Його вбили, посіявши нову смуту в свідомості людей, переконуючи їх у тому, що вбили справедливо: «Краще один чоловік помре за народ, ніж усім загинути, бо інакше римляни посилили б свій окупаційний режим». І раптом стало відомо, що гріб порожній, що Його немає в гробі, при тому, що стояла варта - римська, скута залізною дисципліною, готова померти, але не зійти зі свого поста! Незважаючи на цю варту, воїнів, труну виявився відкритий і камінь відвалений. «Не воскрес Він - учні Його вночі вкрали і сказали, що воскрес». Це ті самі учні, які в страху розбіглися? Які сиділи, тремтячи, у себе вдома? Це вони зібралися піти проти кустодії, проти римської варти, проти тих закутих у лати воїнів, які близько б їх не підпустили до гробу? Але пущена брехня увійшла в народ: «Учні вкрали».

З тих пір головним нервом всієї людської історії є великі слова Іоанна Богослова: «Все це написано для того, щоб ви повірили, що Ісус є Син Божий, і щоб, віруючи, мали життя вічне». І нічого нового не відбувається протягом цих двох тисяч років. Ті ж брехня і наклеп, та ж мобілізація політичних сил, та ж мобілізація, якщо потрібно, засобів залякування і гноблення, і вся історія Церкви - це історія мучеництва і сповідництва.

Але зовсім особливим чином ця історія відобразилася в житті нашого народу в XX столітті, перевершивши всі приклади кривавого знищення спадщини Христового. Ніде, ніколи, в жодній країні не було зроблено те, що було зроблено у нас. Для того щоб забрати саму пам'ять, вбивали священиків, монахів, монахинь, віруючих людей, підривали храми - ми знаємо, що сталося і на цьому місці. Хто ж може довести, що вся ця грандіозна боротьба, що вимагала величезних сил - інтелектуальних, адміністративних, військових, фінансових, - ведеться проти міфу? Ніякий це не міф - це головний нерв історії.

З якою ж вдячністю народ наш відгукнувся на свободу вірити! Як стали підноситися до неба Божі храми на всьому просторі історичної Русі! Але і про цей Божий храм, перед яким ми стоїмо, ті ж самі, що кричали: «! Учні вкрали Його вночі», - ті ж самі в момент важкої економічної кризи говорили: «Навіщо відновлювати Храм Христа Спасителя? На ці гроші можна купити і зробити те-то, то, то чи те-то ». Знаходилися і зрадники в рясах - як і сьогодні є серед нас такі, які кажуть: «А навіщо збиратися для молитви? Давайте забудемо! Давайте зробимо вигляд, що сьогодні в нашому житті нічого не відбувається ». Відбувається в нашому житті, і дуже значне! Ми тоді відновили Храм Христа Спасителя як символ відродження Святої Русі, як символ нашої надії, як символ нашої вірності словами, що ми чули сьогодні від апостола і євангеліста Іоанна Богослова.

Коли у людини відкривається перспектива Божого Царства, в його житті з'являються знаки присутності цього Царства. Це радісне биття серця, коли стикаєшся зі святинею, коли причащаєшся Святих Христових Таїн, коли робиш добрі справи або коли поклоняєшся святині. Святиня є матеріальний образ присутності Божого Царства в людській історії - так вона завжди і сприймалася релігійною свідомістю людей. І тому перед святинями поклонялися в найважчі моменти історії і Олександр Невський, і Дмитро Донський, і Суворов, і Кутузов, і Нахімов, і маршал Жуков. Всі вони схилялися перед святинями в доленосні моменти історії як перед знаками присутності неба на землі - Божого Царства, і Господь почув молитву і великих, і невідомих, і схиляв милість до нашого Батьківщині.

За останні роки духовного відродження в Росії було досягнуто дуже багато. І, можливо, одне з найважливіших досягнень - це те, що люди, в тому числі належать до різних релігійних традицій, стали усвідомлювати себе ближче один одному, усвідомлювати, що між ними є якась спільність, дає їм точку опори в цьому бентежною і швидкоплинному історичному процесі. І в цьому сенсі Росія являє собою дивний приклад взаємодії людей, традиційно належать до тих релігійних груп, які завжди були присутні на території нашої країни.

У нас є й інші досягнення, найголовніше з яких - це мільйони і мільйони людей, які усвідомили, що православна віра є опорою їхнього життя, які не готові розміняти цю віру, не готові від неї відмовитися і не готові думати про майбутнє своєї країни без опори на православну віру. І коли сьогодні ми піддалися атаці гонителів - неспівставною з тим, що було в минулому, але небезпечною тим, що сам факт блюзнірства, святотатства, знущання над святинею пропонується розглядати як законне прояв людської свободи, як те, що повинно захищатися в сучасному суспільстві, - то цей підхід навіть і мікроскопічні явища перетворив на явища величезного масштабу і зачепив кожної віруючої людини.

Що ми з вами, мої дорогі, робимо тут сьогодні, зібравшись в такій кількості?Ми з вами прийшли не на мітинг - Церква не проводить мітингів, у нас немає ніяких плакатів, у нас хоругви, ікони. Ми прийшли для того, щоб помолитися Богу про країну нашу, про народ її, щоб більше ніколи і ні за яких умов не був підірваний Храм Христа Спасителя, не були спаплюжені наші святині, не була изолгаться наша історія, не був перекручений наш дух і наша моральна сила. Ми нікому не загрожуємо, ми не демонструємо свою силу - сила Божа в немочі звершується (2. Кор 12:9). Але ніхто не може заборонити нам в доленосні моменти історії - а сьогодні ми переживаємо такий момент - зібратися разом на молитовне стояння.

У слова «стояння» є спільний корінь з іншим словом - «предстояння». Так от, ми зібралися для того, щоб стояти Богу, щоб молитися про Вітчизну нашому, про народ нашому, про молодь нашої, щоб Господь захистив її від диявольських спокус, спокус, навіювань, на які вже опинився колись таким ласим наш народ, погубив і країну, і сам себе. Ми будемо молитися про процвітання великої країни нашої, історичної Русі, загального духовного простору від Чорного моря до Білого, від Балтійського моря до Тихого океану. Але сьогодні наша особлива молитва про Росію, щоб Господь прихилив до нас Свою милість, дав нам можливість з миром в душі, з радістю в серці йти назустріч майбутньому, пам'ятаючи про те, що Господь з нами.

Я закликаю всіх вас зараз зосередитися, стати перед Господом в простоті душі своєї і в чистоті сердець і вознести молитву про країну нашу, про народ наш, про Церкву нашу, щоб Господь прихилив милість і дарував нам всім здатність бачити майбутнє Боже Царство, яке, починаючись тут, на землі, не припиняється земним життям, але йде у вічність. Амінь.